√оловна

ћаслик  атерина
 азки

«м≥ст

¬»ѕјƒ ќ¬ќ—“≤

 ажуть, св≥т т≥сний. ≤ все у ньому просто.

          ÷≥кава р≥ч Ц сни. ¬ ¤к≥ лише мислен≥ хащ≥ не забреде ц≥лком нормальна людина, чекаючи своЇњ зупинки в роз≥гнаному електрикою комфортабельному снар¤д≥ п≥дземки. ћарева, мр≥¤нн¤, видива, ¤к у сновиди. ¬они ч≥пл¤ютьс¤ до усам≥тненого, приспаного хворобливим  ДденнимФ св≥тлом, шурхотом пов≥тр¤, що рветьс¤ в≥д стр≥мкого руху Ц коли рекламу прочитано, сус≥д≥в огл¤нуто, х≥ба що хтось штовхне чи наступить на ногу -- cвого роду психолог≥чних ступор, коли, зароњвшись в≥д власного безсилл¤, думки наст≥йливо шукають дороги в≥д голови до серц¤, де за давн≥ми у¤вленн¤ми гадюками кубл¤тьс¤ почутт¤ ≥, зТЇднавшись ≥з ними, починають курсувати по колу, стикаючись, м≥шаючись, породжуючи спогади, передбаченн¤, думки та вигадки, неймов≥рн≥ фантаз≥њ, густо зам≥шан≥ на зброджених казкових алюз≥¤х (кошлата химер≥¤, уривчаст≥, немов побит≥ м≥ллю, картинки: русалка у вагон≥ метро, скелет у модних джинсах, м≥л≥ц≥онер у поз≥ лотоса на перехрест≥, л≥кар у халат≥ з лебединого п≥рТ¤, м≥й учительЕ).
            Ќевже?! ѕ≥д≥ймаю голову ≥ бачу його обличч¤. Ќе в≥дразу розум≥ю, чому цей чолов≥к мен≥ усм≥хаЇтьс¤, але пот≥м раптом повертаюс¤ у св≥т Ѕожий. я роблю велик≥ оч≥, ¤ схоплююс¤ з м≥сц¤, ¤ в≥таюс¤, ¤ так рада його бачити. ўе б пак, не памТ¤тати -- його скупу нерозплескану, ледь насм≥шливу манеру розпов≥дати, його ≥рон≥чн≥ зауваженн¤, його неймов≥рн≥ макарон≥чн≥ в≥рш≥, його сл≥пу любов до фантастики. ћикћик, м≥й учитель л≥тератури, в ¤кого у восьмому клас≥ ¤ була по вуха закохана ≥ ¤кого через к≥лька рок≥в насл≥дувала, обтесуючи його ж кпинами на власних уроках старшокласник≥в.  
            ¬≥н зм≥нивс¤ Ц вуса ≥ брови зас≥р≥ли, щоки з≥мТ¤лис¤ зморшками, а пальц≥ зробилис¤ тонш≥  --  крихк≥ восков≥ пальц≥ в холодному електричному св≥тл≥ веч≥рнього метро. ≤ чи то в≥н усох, чи то ¤ так вит¤гнулас¤ за своњ дес¤ть рок≥в дорослого житт¤, але дивлюсь на нього зверху ≥ в≥д цього трохи н≥¤ков≥ю.
            -- ƒ≥ти зараз акселерати, ти ж знаЇш,-- зауважуЇ в≥н.
            ј¤кже. –озпов≥даю, ¤к виросли за л≥то моњ учн≥, в≥н переводить мову на своњх, ми починаЇмо згадувати людей ≥ ситуац≥њ, говоримо про знайомих. ¬и¤вл¤Їтьс¤, йому њхати до к≥нц¤, ¤к ≥ мен≥, у цьому роц≥ в≥н виходить на пенс≥ю, але буде працювати й дал≥, бо молодь у школ≥ не тримаЇтьс¤ Ц зарплата, в≥дпов≥дальн≥сть ≥ т.д. —ама знаЇш. я махаю головою, забуваюс¤, а прокинувшись, чую щось про сусп≥льне житт¤, про те, що в≥н став адептом ¤коњсь парт≥њ, ц≥кавитьс¤ л≥тературою ≥ пол≥тикою, пише статтю про ‘ранка.
ћене пол≥тика не обходить ≥ ми переходимо до св≥тобудови; пом≥тивши м≥й ≥нтерес до теми, в≥н вт¤гуЇ мене у нер≥зан≥ с≥т≥ власних м≥ркувань, пот≥м ми беремо на зуб ≥стор≥ю Ц не факти, але њх трактуванн¤, ≥ зрештою заводимо мову про пророцтва, пророк≥в ≥ сни. ¬≥н, завз¤тий матер≥ал≥ст, доводить важлив≥сть ≥ трохи не реальн≥сть останн≥х, ¤, ¤к людина рел≥г≥йна, не погоджуючись нав≥ть ≥з дещицею його теор≥њ Ц м≥ж нами книжна розмова ц≥лком у стил≥ „естертона. ћи см≥Їмос¤, пом≥тивши це.
            ¬≥н наводить такий доказ: колись його знайомому дорогою на роботу прибачилас¤ под≥¤ з ћикћиком, ¤ку пот≥м розпов≥в. Ќайдивн≥ше Ц под≥¤, що тому знайомому прийшла в голову в метро,  в≥дбулас¤ насправд≥ ще задовго перед тим, але про нењ н≥хто (знайомий -- напевне) не знав. «в≥дси ¤, жартуючи, роблю висновок п≥д Ѕорхеса Ц усе, що на св≥т≥ сталос¤ або маЇ статис¤, уже передумали пасажири п≥дземки.
           як, веду ¤, ц≥каво було б зазирнути до ц≥Їњ комори √оспода Ѕога Ц зд≥йсненних ≥ н≥ можливостей, р≥зними головами по-р≥зному оц≥нених ситуац≥й Ц у надто необТЇктивний св≥т (адже обТЇктивн≥сть передбачаЇ точку в≥дл≥ку), у постмодерний рай, де сьогодн≥ прагнуть мучитис¤ найвишукан≥ш≥ гр≥шники. ћабуть, ¤ з≥псована л≥тературою. јле в наш час попсован≥ (попсою чи естетикою) майже вс≥.
             ¬≥н не погоджуЇтьс¤. Ќ≥, не вс≥.  “≥льки не д≥ти. ƒ≥ти вр¤тують св≥т, ¤к це мала зробити краса. ” них ≥нший х≥д думок Ц нањвний ≥ самовпевнений, а тому заздрий. ¬они мало њзд¤ть в метро, а њдучи, нуд¤тьс¤.  ожна дитина Ц блакитна кров, б≥ла к≥стка, обрана. ¬≥рить у написан≥ слова, переконана у правилах гри. ¬она твердо впевнена, що п≥сл¤ дощу зас¤Ї сонце, що кам≥нь, кинутий догори, упаде донизу, що Ї безсумн≥вний звТ¤зок м≥ж сказаною лжею ≥ грозою (зв≥дси в≥ра в маг≥ю ≥ заклинач≥в дощу), що чудеса прост≥ й в≥дбуваютьс¤ щодн¤.
            я киваю. “ак, нам коштуЇ багатьох зусиль довести цим д≥т¤м неможлив≥сть ¤кихось ≥гор та правил. ѕереконати, що фраза, ¤ку повторюють щовечора перед сном, не св¤щенний висл≥в св¤щенноњ книги, а просте реченн¤ з≥ стор≥нки буквар¤. ћи робимо це поступово, ≥ коли сумн≥в, пос≥¤ний в ¤комусь храм≥ науки є 5, проросте бамбуком кр≥зь рел≥кти в≥ри, дитина зрозум≥Ї ¤скраву ≥ просту, ¤к день, ≥стину Ц людна людин≥ зв≥р, хоча товариш ≥ брат. ≤ тод≥ вона зробитьс¤ звичайн≥с≥ньким пасажиром звичайн≥с≥нького метро. “катиме думки, ¤к ≥ншу реальн≥сть, аби не заблукати в косм≥чн≥й пустот≥ забитого людьми простору, вважатиме себе Їдиним пасажиром цього Ћетючого √олландц¤ п≥дземного св≥ту, ус≥м чужа ≥ н≥кому не ц≥кава.
             ≤ п≥д час блуканн¤ ус≥Їю безмежн≥стю своњх мислених волод≥нь њй, можливо, ≥нод≥ будуть снити солодк≥ сни Ц про щаст¤, поступ, цив≥л≥зац≥ю, непевн≥, ¤к слово, розмите водою. ≤ буде вона виринати з них ≥з в≥дчутт¤м, що пройшла к≥лометри простору ≥ ц≥л≥ стол≥тт¤ часу, хоча насправд≥ дл¤ нењ минула лише хвилина чи дв≥.
            ÷ього не сказала ¤ своЇму вчителю, не зрозум≥в би в≥н моЇњ порожньоњ схоластичноњ туги, а збагнувши, образивс¤ б.
Ќа к≥нцев≥й ми вирушили в р≥зн≥ боки, розчулен≥, змовившись ≥ще колись зустр≥тис¤. ”же п≥сл¤ прощанн¤ в≥н, схаменувшись, д≥став з≥ свого забитого зошитами портфел¤ газету своЇњ парт≥њ й утиснув мен≥ до рук. я об≥ц¤ла прочитати. „ерез цей його сусп≥льнокорисний жест ми роз≥шлис¤ трохи соромл¤чись один одного, ≥ лише вдома ¤ згадала, що не записала н≥ його адреси, н≥ телефону.

—кл¤н≥ джунгл≥

 ћ≥н≥ми ћайстер лаб≥ринту –омантик на сел≥  азочки ѕросто так ≥стор≥њ —татт≥ ¬≥рш≥ ѕереклади

Rated by PING

Hosted by uCoz