Зміст
|
ВЕСНА КОСТЯ
По народженню Костя
назвали Зіновієм. Трохи дивно для щирого вуха,
але людина до всього звикає, і Кость помалу звик.
Він не ображався, коли плутали ім'я і прізвище,
він мав привілея бути людиною з двома іменами, і
ставився до цього спокійно, не надаючи жодному з
них завеликої ваги. Кость. Так Оксанка кликала
його.
Він нікому не розповідав
оплутану романтикою історію своїх предків.
Власне, з них він досить знав лише бабу й діда,
померлого ще за війни, що його єдине у сім'ї фото
бачив малим у великому батьковому альбомі. Але
він вважав, що знав діда. В усякому разі, Кость
розумів, чому, полишивши селянство, той пішов
грати у мандрівному оркестрі, “хазяйство продув
у трубу”. Також знав, чому він кинув і це заняття
заради того, щоб будувати хати. Він до кінця життя
будував хати людям (Кость уявляв собі села і села
цих збудованих дідом хат), а помер не у власній, а
у чужій. Кость був схожий на діда: завжди казала
мама. Очевидно, його подвійність — наслідок
подвоєння імен — давалася взнаки. Батько нічого
не казав. Він не довіряв Костю, і це було його
горем — не зійтися із власним сином. “Дурень”,—
за очі казав він про нього. Кость знав, що він так
думає. Він не ображався. Він і сам не довіряв
іншому собі, багрянородний — чоловіку Божому. |
