√оловна

ћаслик  атерина
 азки

«м≥ст

 ≤“

       ” кота бол≥ла голова. ¬≥н никавс¤ по квартир≥, тикаючись лобом в ус≥ щ≥лини ≥ темн≥ тепл≥ м≥сц¤, далеко обход¤чи сопучу гору хаз¤њнового т≥ла, ≥ не знаходив соб≥ спокою. Ќапевно, к≥т простудивс¤, коли господар востаннЇ пола¤вс¤ з хаз¤йкою. ¬≥н тод≥ забивс¤ подал≥ в≥д гр≥ха м≥ж взутт¤, ≥ там заснув, а з-п≥д дверей т¤гнуло холодом Ч справд≥, так ≥ було.
          ≥т був великий, важкий ≥ с≥рий, старий ≥ л≥нивий. ¬≥н то притискав велик≥ гостр≥ вуха до великоњ пласкоњ голови, то нашорошував њх, прислухаючись до не¤сного шуму в коридор≥. ≤нод≥ у старечому безпамТ¤тств≥ йому на хвилину вчувалос¤, що то можуть бути миш≥. ¬л≥тку в сел≥ в≥н ловив с≥рих ≥ коричневих польових, ≥ вони були смачними, в≥н охоче б сп≥ймав таку й зараз. јле найб≥льше йому хот≥лос¤ мати б≥лу мишу, велику, неповоротку ≥ солодку. ¬≥н к≥лька раз≥в бачив таких, але вони належали люд¤м, ≥ йому ще н≥ разу не довелос¤ њх скуштувати.
         ¬≥н не њв уже трет≥й день, ≥ трет≥й день ховавс¤ в≥д хаз¤њна, осм≥люючись виходити з-п≥д ванноњ лише тод≥, коли в≥н забиравс¤ з дому, або спав.
          ≥т кравс¤ до п≥дв≥конн¤, краЇм жовтого ока ласо погл¤даючи на хаз¤њнову ногу, що ворушила пальц¤ми.
          оли господар ≥з хаз¤йкою ла¤лис¤, к≥т вистрибував на п≥дв≥конн¤ ≥ сид≥в за шторою, н≥би у к≥мнат≥ ≥з мТ¤кою тканою ст≥ною ≥ великим в≥кном. “ут його мало зач≥пали р≥зк≥ напружен≥ голоси ≥ в≥н м≥г нав≥ть задр≥мати, вдивл¤ючись у скло.
         ” м≥ст≥ будинки сто¤ть один перед одним, розд≥лен≥ клаптиком ірунту. ≤з шостого поверху кв≥туч≥ абрикоси Ч наче молочна п≥на, а навпроти поблискують в≥кна. ћ≥ж будинками т¤гнутьс¤ троси антен, на ¤к≥, ¤к на с≥дало, опускаютьс¤ ворони ≥ сит≥ голуби. ≤ проводи недок≥нчених л≥хтар≥в, ≥ невидим≥ нитки телефонних розмов, ≥ мотузз¤ ≥нших звТ¤зк≥в, м≥цних, ¤к перв≥сн≥ родинн≥. ” будинках живуть знайом≥ ≥ незнайом≥ люди, собаки, птахи. ≤ друз≥, ≥ вороги.
         ќсобливо к≥т любив дивитис¤ надв≥р увечер≥, коли загор¤лис¤ ≥ гасли кольоров≥ зашторен≥ й жовт≥ гол≥ в≥кна. …ому подобалос¤ забиратис¤ погл¤дом в той приЇмний жовток, огл¤дати ≥грашков≥ мебл≥ й ст≥ни, спостер≥гати, ¤к маленьк≥ ф≥гурки, що нагадували людей, ворушилис¤, ходили, б≥гали, вимахували руками Ч так≥ кумедн≥ маленьк≥ тварини.
           —постер≥гаючи за повеч≥рн≥м ≥снуванн¤м цих далеких ≥стот, в≥н згадував давно забуте в≥дчутт¤: колись кошен¤м в≥н ≥з таким же терп≥нн¤м вдивл¤вс¤ у скло аквар≥ума. ÷е було беззвучне житт¤, що його не зач≥пало Ч риби снували соб≥, метл¤ючи хвостами ≥нод≥ розк≥шними, ≥нод≥ об≥драними. ўоправда, можна було спробувати навести серед них св≥й лад, опустивши лапу у воду. «араз було так же ц≥каво, ¤к ≥ тод≥. ќсь одна рибка висловила метл¤нн¤м ≥нш≥й все своЇ незадоволенн¤, ≥ к≥т мигнув в≥д ут≥хи.
         ¬≥кна йому в≥дкривалис¤, ¤к кв≥ти. Ќайдужче в≥н любив одне, де ≥стоти, чимось схож≥ на зменшених його хаз¤њна ≥ хаз¤йку, рухалис¤ поважно, пов≥льно њли або зупин¤лис¤ б≥л¤ в≥кна ≥ вдивл¤лис¤ у н≥ч Ч тод≥ йому ставало тепло, ≥ в≥н н≥би в≥дчував, ¤к солодко пахне у них на кухн≥ та ¤к вони любл¤ть свого кота. Ќайб≥льше йому не подобалис¤, коли ц≥ двоЇ вмикали телев≥зор.
          ≥т ул≥гс¤ на п≥дв≥конн≥, по-собачому поклавши голову на лапи, ≥ побачив, що його улюблене в≥кно темне. “од≥ в≥н за звичкою огл¤нув ≥нш≥ й, ткнувшись носом у пустий жив≥т, згадав л≥то ≥ облизнувс¤. ўе в≥н подумав, що хаз¤йка, можливо, сьогодн≥ прийде ≥ набТЇ його за подерту подушку, але пот≥м дасть њсти. ѕот≥м в≥н заснув. ≤ у сн≥, ¤к ≥ хот≥в, к≥т бачив солодк≥ б≥л≥ миш≥.

—кл¤н≥ джунгл≥

 ћ≥н≥ми ћайстер лаб≥ринту –омантик на сел≥  азочки ѕросто так ≥стор≥њ —татт≥ ¬≥рш≥ ѕереклади

Rated by PING

Hosted by uCoz