√оловна

ћаслик  атерина
 азки

«м≥ст

—ќЌ

       “рет¤ година ноч≥. «има.
        ’ррр, хррр. ѕорипуЇ п≥д ногами.
       —пить м≥сто, спить. ћертв≥ в≥кна, н≥м≥ будинки, порожн≥ вулиц≥, непрозоре, запране,  брудно-ф≥олетове небо. ƒерева й кущ≥, схож≥ то на зацукрен≥ водорост≥, то на корали, покусуЇ незлий морозець. …ому стаЇ апетиту ≥ на велетенськ≥ ложки л≥хтар≥в, з≥гнут≥ так, щоб утримати над ірунтом ледь живе вТ¤ле св≥тло, ≥ на жилав≥ тролейбусн≥ дроти, на худющих вуличних кот≥в, на зап≥зн≥лих перехожих...
       ≤ присипаЇ м≥сто, падаЇ на нього сн≥г.
        —ходить. –озважливо. ќдноман≥тно. ¬≥льно ≥ нехот¤. Ќе посп≥шаючи. ¬≥длущуючись в≥д ветхих хмар, що кришатьс¤ на холод≥. ≤де й ≥де, ≥, ¤кщо задерти голову, не побачиш н≥ височини, н≥ м≥с¤ц¤, лише низ товстоњ розщипаноњ повст≥. ¬она остаточно розпушуЇтьс¤ над л≥хтар¤ми, розТЇднуЇтьс¤, оживаЇ, починаЇ роњтис¤, м≥шатис¤, м≥нитис¤ -- сталлю, золотом, ср≥блом, потойб≥чним б≥лим, м≥ф≥чною зеленню, свинцево-сизою окалиною. Ѕенкет кольор≥в, тризна за власним Їством. Ќат≥шившись, обт¤жена, в≥дл≥таЇ Ц униз, униз, смиренно укладаЇтьс¤ шар за шаром на землю, на лави ≥ на дахи.
        ѕетЇнька посм≥хаЇтьс¤: н≥би сон не в≥д св≥ту цього.
       Ќ≥би в≥н дивитьс¤ в ту чудесну скл¤ну кулю, що њњ в≥н хот≥в мати давно-давно у дитинств≥: з ¤линкою, сн≥говиком, з охайним маленьким будиночком, за крих≥тною шибкою ¤кого, н≥би вогник, поблискуЇ фольга, з≥ зграйкою д≥тлах≥в, що катаютьс¤ на санчатах. ѕотрусиш таку кулю, заповнену вТ¤зкою прозорою р≥диною ≥, злизаний з≥ споду, закручений у њњ густих псевдоатмосферних збуренн¤х, на вс≥ предмети ≥ мешканц≥в починаЇ спроквола ≥ безжурно, наче справжн≥й,  знову ≥ знову ос≥дати м≥лкий п≥нопластовий сн≥г.
       Ѕуло ѕетЇньц≥ рок≥в ≥з с≥м, коли в≥н просив у свого ангела цю ≥грашку на –≥здво. јле вона йому не давалас¤. Ѕагато що давалос¤, а вона -- н≥. «рештою забув про те за ≥ншими забавками та забаганками. ј позавчора, побачивши щось под≥бне на прилавц≥ магазину, в≥н згадав ≥ давнЇ своЇ бажанн¤, ≥ зовс≥м молодих маму й тата, ≥ сентиментальн≥ кол¤дки, ¤к≥ виводив, сто¤чи п≥д ¤линкою, один рожевощокий б≥ланчик... ј ще йому подумалос¤: гарно було б, ¤кби колись њх зат¤гнув й ≥нший хлопчик, чимось схожий на того, першого. Ќехай би нав≥ть банальне Д«астел¤йте столи...Ф, але найкраще Ц простеньке, зворушливе Д—пи ≤сусе, спи...Ф, сп≥ване колись  ѕетЇнькою в нед≥льн≥й школ≥. ≤ зазирнув ≥з захопленн¤м у стару скл¤ну кулю, ¤кщо њњ до того часу не загубл¤ть ≥ не роз≥бТють. ’тозна чому в≥н тод≥ њњ не купив.
       ѕетЇнька, ѕетЇнька, сид≥ти б тоб≥ зараз у тепл≥й к≥мнат≥, вчити до завтрашнього зал≥ку грецьких ф≥лософ≥в, списувати конспект у шпаргалку, тихцем в≥д батьк≥в варити каву, аби не заснути над запитанн¤ми, ≥ на Ћ≥льчин дзв≥нок (Дўо, завчивс¤? ѕроведеш мене з дискотеки?Ф) в≥дпов≥сти: Д¬ибач, сонцеФ. Ѕо пройдеш дес¤ть крок≥в ≥ щезнеш за рогом, не повернешс¤ додому, ≥ н≥хто, кр≥м к≥лькох чолов≥к розбещеноњ м≥ськоњ шпани, не знатиме, що з тобою сталос¤.
       јле то п≥зн≥ше. ј зараз св≥т хороший ≥ чепурний, ¤к казка. Ќакритий кришталевою п≥всферою неба, за невидимими кордонами ¤коњ (на сус≥дн≥й вулиц≥, за м≥ськими мурами, на дороз≥ у пол≥) безк≥нечне  урвище, дзв≥нка крижана темр¤ва.
       “≥р-л≥-л≥. ѕ≥д курткою у ѕетЇньки пищить моб≥льник.
       -- ƒа, Ћ≥ль, чую... вибач, сонце... ¤... н≥, чому ж... скоро... через дв≥ хвилини... чесно... чекай.
       ѕетЇнька на ходу ховаЇ телефон ≥ повертаЇ на сус≥дню вулицю. ј його ланцюжок сл≥д≥в на б≥л≥й ≥скрист≥й поверхн≥ потроху припадаЇ сн≥гом, доки не затираЇтьс¤, не зникаЇ зовс≥м.

—кл¤н≥ джунгл≥

 ћ≥н≥ми ћайстер лаб≥ринту –омантик на сел≥  азочки ѕросто так ≥стор≥њ —татт≥ ¬≥рш≥ ѕереклади

Rated by PING

Hosted by uCoz