ћаслик атерина |
||
” ЋјЅ≤–»Ќ“≤ (висок≥ мисл≥ уважного чительника про сучасну л≥тературу) “еза найчист≥ше вт≥люЇтьс¤
у антитез≥. «ас≥б давн≥й. ƒл¤ сучасноњ л≥тератури
взагал≥ характерн≥ давн≥ засоби. јнтитеза щодо
тези вторинна, а в≥дпов≥дно, ≥ повн≥ша за зм≥стом,
вона м≥стить у соб≥ гасло "проти", але ≥
зародки гасла "за". јнтитеза не т≥льки
базуЇтьс¤ на п≥дтекст≥, вона спр¤мована на нього.
ѕодв≥йне розум≥нн¤, взаЇмопротилежн≥ смисли. јле
не зовс≥м протилежн≥ Ч вт≥люютьс¤ ж вони через
один зас≥б? ќсоблив≥сть сучасноњ л≥тератури Ч
неч≥тк≥сть, розмит≥сть кордон≥в. ћ≥ж тезою ≥
антитезою, сучасним ≥ минулим, написаним ≥
ненаписаним, л≥тературою ≥ сусп≥льством, людиною
≥ книжним образом, читачем ≥ автором, зм≥стом ≥
формою, смислом ≥ н≥сен≥тницею, ≥стиною ≥
правдоюЕ –¤д продовжуЇтьс¤ до безк≥нечност≥, по
вертикал≥ ≥ горизонтал≥ Ч через р¤д асоц≥ац≥й,
розгортаЇтьс¤ у час≥, ≥снуЇ без мети, у своЇму
необмеженому поки що культурному простор≥.
–еал≥стичн≥сть зображенн¤ л≥тературних твор≥в
(¤кщо зображенн¤ реал≥стичне) Ц т≥льки зовн≥шн¤,
показова оболонка. Ѕудь-¤ка площина
трансформуЇтьс¤ у об'Їмну ф≥гуру погл¤дом з
≥ншого кута. ѕо в≥дношенню до твор≥в сучасност≥
можна говорити т≥льки про зм≥сти, про
розгалуженн¤ смисл≥в сказаного автором.
Ѕудь-¤кий образ потенц≥йно маЇ вторинний зм≥ст.
Ќайпрост≥ше Ч ¤к символ, ¤к алегор≥¤, складн≥ше
Ч ¤к запереченн¤ символу чи алегор≥њ. ¬≥чних
образ≥в вже не ≥снуЇ, вони обросли новою шк≥рою,
вони тонуть у глибинах власного смислу Ч через
множинн≥сть до першооснови. "Ќазад взагал≥
немаЇ дорогиЕ" |
—учасна л≥тература
базуЇтьс¤ на пол≥зм≥стовност≥, на безконечност≥
смислового наповненн¤ об'Їкта. ќбраз, ¤вище,
кол≥з≥¤ наповнюютьс¤ новим зм≥стом з кожним
новим р¤дком. ќдне слово руйнуЇ будову розум≥нн¤,
що њњ читач щойно засвоњв. ¬≥дпов≥дно, нема
н≥чого сталого: "¬ большинстве этих времЄн мы с
вами не существуем; в каких-то существуете вы, а ¤
Ч нет; в других есть ¤, но нет вас; в иных
существуем мы оба. ¬ одном из них, когда
счастливый случай выпал мне, вы ¤вились в мой дом;
в другом Ч вы, проход¤ по саду, нашли мен¤
мЄртвым; в третьем Ч ¤ произношу эти же слова, но
сам ¤ Ч мираж, призрак." ћножина смисл≥в
складаЇ Їдн≥сть Ч тв≥р. “в≥р у культурному
простор≥ зв'¤заний з ≥ншими творами множинн≥стю
смисл≥в. „ому ж? ” к≥нц≥ ’’ стол≥тт¤ раптом ви¤вилос¤, що все, що можна сказати Ч вже сказано, все, що можна зробити Ч зроблено, все, що можна написати Ч написано. Ќема н≥чого нового, все, що в≥дбуваЇтьс¤, вже в≥дбувалос¤ колись, зм≥нивс¤ лише розмах. ¬с¤ сучасна ≥стор≥¤ Ч не що ≥нше, ¤к ≥стор≥¤ грецького пол≥су, помножена на масштаб ц≥лого св≥ту. ¬≥дпов≥дно, нового не створити. јвтору залишаЇтьс¤ вар≥ювати написане кимось, створювати власн≥ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж в≥домими текстами. омп≥л¤ц≥¤ виступаЇ ¤к зас≥б творенн¤ особливого, обмеженого рамками книги умовного св≥ту, де сп≥в≥снують закони р≥зних реальностей, де реальн≥сть не в≥д≥граЇ н≥¤коњ рол≥ взагал≥, де часи переплутан≥, а сам≥ границ≥ цього книжного св≥ту раз у раз прориваютьс¤ в≥д стиканн¤ з ≥ншими такими ж св≥тами. —в≥тобудова кожного твору своЇр≥дна, але вс≥ вони об'Їднан≥ ≥ м≥ж собою сп≥льн≥стю використовуваних засоб≥в. ультурно освоЇний матер≥ал вже не Ї гумусом дл¤ новотвор≥в, ¤к це було дос≥, будова сучасного л≥тературного твору техн≥чна ≥ штучна; це не рослина, але будова ≥з старовинних матер≥ал≥в. ’арактерний дл¤ нењ стрункий хаос композиц≥њ, вона запросто може розпочинатис¤ горищем ≥ к≥нчатис¤ в≥кном на сходах порогу, вкроЇного у дах. |
—учасне мистецтво Ї
гра свого роду. ќдночасно воно грою не Ї, оск≥льки
гра передбачаЇ умовн≥сть, в≥дмежуванн¤ в≥д
≥ншого заради творенн¤ певних закон≥в. ¬
л≥тератур≥ вже неможливо в≥д чогось
в≥дмежуватись. Ћ≥тературний тв≥р не обмежений
н≥чим Ч н≥ початком, н≥ зак≥нченн¤м, н≥
просторовими, н≥ смисловими рамками. ” ≥деал≥ в≥н
безк≥нечний, ¤к ≥деальна книга ¬ав≥лонськоњ
б≥бл≥отеки. ћ≥ф про сусп≥льну д≥¤льн≥сть ¤к про гру взагал≥ характерний дл¤ нашого часу. ƒл¤ творчост≥ це вже давно справедливо. ” м≥фи людина не в≥рить ≥з час≥в середньов≥чч¤, а у казки Ч ≥ того ран≥ше. Ќа початок нового тис¤чол≥тт¤ читач ви¤вивс¤ не менш осв≥ченим, н≥ж автор, а часом переважаЇ останнього д≥апазоном знань. ≤нша р≥ч, що знанн¤ ц≥ мають енциклопедичний, а в≥дпов≥дно, поверховий характер. ƒл¤ того, щоб зац≥кавити такого читача, вже не досить гостроњ постановки проблеми. …ого б≥льш ц≥кавить форма, у ¤к≥й вт≥литьс¤ та чи ≥нша в≥дома йому ф≥лософська ≥де¤. «а такого п≥дходу форма набуваЇ вин¤тковоњ рол≥, об'Їмност≥, нав≥ть елемент≥в зм≥сту. як в≥домо, деструкц≥¤ протистоњть структур≥, зародково вона несе в соб≥ ≥дею бунту, протесту: "ћы наш, мы новый мир построимЕ" як ≥ антитеза у зм≥ст≥, деструкц≥¤ у формальному вираженн≥ несе в соб≥ нат¤к на структуру, ¤ку порушуЇ, в≥дпов≥дно, не однол≥н≥йна, м≥стить б≥льш можливостей дл¤ техн≥чних вар≥ац≥й. —труктура сучасного л≥тературного твору найчаст≥ше деструктивна. “ут деструкц≥¤ Ч нап≥впротест, нап≥встверженн¤. –озчленован≥сть Ї основою композиц≥њ, а форма Ч елементом зм≥сту, вираженого невербальним способом. ÷е можна зрозум≥ти, це готувалос¤ вже давно. “ак же давно вживаЇтьс¤ к≥льцева композиц≥¤ Ч вираженн¤ безк≥нечност≥ ачи цикл≥чност≥. —учасний л≥тературний тв≥р Ч великий кросворд, пропонований на розгадуванн¤ читачев≥ ≥ критику, де автор оперуЇ смислами зам≥сть сл≥в, ≥ де читач бродить навпомацки, ¤к у лаб≥ринт≥. ¬се взаЇмозчеплене, новий нат¤к становить основу новому розум≥нню. ќсновою такому мистецтву стали детективи, кросворди, маскультура, математика, ф≥лософ≥¤ ≥ лог≥ка, програмуванн¤ ≥ ≥нтернет. оли автор конструюЇ св≥й книжний св≥т, в≥н знаЇ, що читач н≥ при ¤ких умовах не пов≥рить у його справжн≥сть. јвтор художн≥х твор≥в цього ≥ не прагне. ѕереконувати людей Ч прац¤ журнал≥ст≥в, пол≥тик≥в ≥ науковц≥в. ¬≥н же пропонуЇ читачев≥ своЇр≥дну гру Ч прикинутис¤ впевненим, що св≥т, у ¤кому в≥дбуватиметьс¤ д≥¤, реальний, але не до к≥нц¤. јвтор, з≥ свого боку, стоњть на т≥й же позиц≥њ Ч в≥н н≥би в≥рить у сказане, а н≥би н≥. ¬≥двертост≥ тут немаЇ м≥сц¤. Ќ≥хто не в≥дкриваЇ (чи знаЇ сам?) наск≥льки в≥н в≥двертий. јвтор ≥ читач знаход¤тьс¤ приблизно у однаков≥й ситуац≥њ, а тому можуть бути ототожнен≥. Ћише частина закон≥в сконструйованого св≥ту залежить в≥д вол≥ автора, ≥нша частина Ч поза його увагою. ÷е навмисно не до к≥нц¤ виконтрольований св≥т. ¬≥н дивуЇ, але маЇ своњ закони Ч хоча ≥ переконлив≥, але непевн≥, при нагод≥ автор першим њх висм≥Ї. ѕрикидаючись, що його св≥т правдопод≥бний, автор пропонуЇ читачев≥ у¤вити неправдопод≥бн≥сть реального св≥ту, пов≥рити (у¤вити, що пов≥рив) у його нереальн≥сть. |
ѕроблема
правдопод≥бност≥ Ч у спотвореност≥, а не
коп≥юванн≥ ориг≥налу. ѕравдопод≥бн≥сть н≥ при
¤ких умовах не тотожна ≥стин≥. –еальн≥сть
книжного св≥ту спотворена хоча б тому, що
насичена ≥ндив≥дуальн≥стю автора, нав≥ть ¤кщо
в≥н ви¤вл¤Ї себе м≥н≥мально. “ак же вона
насичуЇтьс¤ ≥ндив≥дуальн≥стю читача Ч кожного
разу ≥ншого, читаЇ в≥н тв≥р уперше, вдруге чи
вдес¤те, в≥н знаходить все ≥нший зм≥ст м≥ж
р¤дками. “воренн¤ нових св≥т≥в, взагал≥, особлив≥сть творчост≥. ѕоет, вибудовуючи два р¤дки танки, в≥дчуваЇ себе дем≥ургом. “ут же починаютьс¤ блуканн¤ м≥ж реальним ≥ правдопод≥бним, що њх часто приймають за гру у¤ви. «анадто знаючи ≥люзорн≥сть свого книжного св≥ту, автор настоюЇ на його реальност≥ Ч в цьому необх≥дн≥сть, а, отже, ≥рон≥¤ будь-¤кого твору ≥ будь-¤коњ творчост≥. ÷е не лише гра з собою або читачем, але й з вищими силами. јвтор-творець книжного св≥ту протистоњть Ѕогов≥-“ворцев≥, а тому Ї на боц≥ ди¤вола. "—атан≥, покровителю поет≥в" присв¤тив свою книжку ген≥альний –ембо. “ак в≥дбуваЇтьс¤, що найб≥льше творч≥сть, ген≥альна творч≥сть, виходить не ≥з плеканн¤ таланту ¤к Ѕожого дару, але ≥з намаганн¤ створити ≥з Ѕога суперника, перемолоти, перемогти його у соб≥. |
|
ћ≥н≥ми | —≥льська романтика | —кл¤н≥ джунгл≥ | азочки | ѕрост≥ ≥стор≥њ | ¬≥рш≥ | —татт≥ |