√оловна

ћаслик  атерина
 азки

«м≥ст

ј–√ќЌј¬“» (ѕќ¬≈–Ќ≈ЌЌя)

       ѕоодинок≥ тр≥ски ≥ листки, ¤к≥ несе ц¤ мала л≥нива р≥чка, ковзають п≥д м≥ст, щезають, а тод≥ зТ¤вл¤ютьс¤ з ≥ншого його боку, продовжуючи св≥й рух до рос¤них, сповнених комариного вереску зарост≥в лепехи, рогозу, кущистоњ верби. я тебе чекала, а ти не прийшов... яс¤ мала б п≥ти п≥вгодини тому, але все ще дивитьс¤ на спок≥йну воду, вгадуючи, де сплесне риба, спод≥ваючись, що той, про кого вона думаЇ, ось-ось п≥д≥йде, зупинитьс¤ за њњ спиною, несм≥ло покладе руку на плече чи винувато кахикне, здобуваючи њњ увагу. јле на дороз≥ пусто, у трав≥ на берез≥ спокушений карас¤ми рибалка стереже розц¤цькований поплавок, а за к≥лька крок≥в в≥д нього веселими ногами верстаЇ шл¤х в≥д дерева до дерева миршавий пТ¤ничка. (Дƒ-дЇвушка, не хочеш р-рибки, га?Ф).
       ≤ все.
        —вого часу жилав≥ д¤дьки пускали за теч≥Їю крутобок≥, окрилен≥ веслами човни та чайки, до останньоњ мотузки пропахл≥ смолою; д≥вчата Ц розк≥шн≥ барвами в≥нки; ж≥нки та вдовиц≥ Ц своњх ≥ чужих мерц≥в (аби р≥ка привела њх непевною, ¤к маренн¤, дорогою до древнього роду предк≥в у далеке чорно-синЇ море); а прибережн≥ дерева Ц лист¤ та кв≥ти. «а водою спливали горе з б≥дою ≥ г≥рш≥ за б≥ду перелюбн≥ передв≥сники майбутньоњ в≥дплати Ц небажан≥ д≥ти. «а ¤кимсь своњм таланом ≥ щаст¤м. ≤ р≥ка байдуже змивала гр≥х ≥з рук, що опускали на нењ скриньки з щедро або просто оздобленими пелюшками. ≤ мТ¤ко несла на соб≥ пущене, ховала в≥д заздрого ока дов≥рене, ≥ колихала у своњх об≥ймах, н≥коли не заперечуючи, не в≥дмовл¤ючись. ј ≥нод≥ прибивала когось ≥з цих немовл¤т милосердною хвилею до безпечного берега, залишаючи в њхн≥й прапам'¤т≥ хитавицю колишньоњ несв≥домоњ подорож≥.
       ѕот≥м усе житт¤ њх мучило невибувне ≥ непогамовне бажанн¤ руху, гнало вперед, затьмарювало удачу, ≥ не було в≥д них н≥кому спокою. ј сам≥ вони, бажаючи хоч ¤когось ладу, вирушали аргонавтами з нер≥дних м≥сць, спрагл≥ за в≥льним в≥тром ≥ золотим руном, блукали св≥тами, лел≥ючи над≥ю, що р≥ки, ¤к≥ зв≥дкись течуть ≥ кудись вит≥кають, рано чи п≥зно приведуть њх до ц≥л≥. ј тод≥, коли дорогоц≥нна здобич обт¤жувала руки кровТю ≥ золотом, капала ос¤йними веч≥рн≥ми в≥дблисками, сосновою живицею чи то ос≥нн≥м поруд≥лим лист¤м Ц жадана, ¤к щаст¤, ≥ така ж п≥дступна Ц шукач≥ розум≥ли, що це далеко не к≥нець ≥ те, за що вони боролис¤ з чаклунами ≥ драконами, не принесе корист≥ ан≥ самим мандр≥вц¤м, ан≥ њх нащадкам. ≤ що треба повертати в≥трила ≥ шукати чогось ≥ншого Ц хоча б дороги до прокл¤того ≥ н≥коли не баченого дому.
       јби знати, аби знати, що шукати...
        яс¤ спостер≥гаЇ, ¤к плине вода, в ¤ку н≥кому не вдаЇтьс¤ ув≥йти дв≥ч≥. ” н≥й Ц лист¤, г≥лки, спалахи заснулого сонц¤, обриси, обличч¤ та оч≥ людей. яс¤ бачить себе, а у¤вл¤Ї свого власного тата, ¤кий сьогодн≥ так ≥ не зТ¤вивс¤ Ц можливо, не схот≥в, а можливо, зл¤кавс¤, ≥ р≥дну мат≥р, про ¤ку не знаЇ н≥чого.
      ƒл¤ рибалки ясон Ц символ або красива легенда, а дл¤ пТ¤нички Ц ¤кесь неправдопод≥бне буквосполученн¤. јбо навпаки.
       ј дл¤ мосту, дл¤ вечора, дл¤ води?
       Дƒосить, досить,Ф Ц умовл¤Ї д≥вчину заспок≥йливий голос завжди такоњ њдкоњ сов≥ст≥.
      Дўо ж, Ц думаЇ яс¤, спускаючись п≥д м≥сток пов≥льно, бо запл≥таЇтьс¤ високими п≥дборами в прохолодн≥й трав≥. Ц ѕ≥ти втопитис¤ в р≥чц≥ глибок≥й...Ф.
       ¬ода прохолодна ≥ мТ¤ка. ѕлюскотить зосереджено ≥ тихо, немов намовл¤Ї на ¤кусь важливу ≥ незабутню справу.
       яс¤ умиваЇтьс¤, а тод≥ завмираЇ, вдивл¤ючись в глибину. ѕ≥д њњ рукою виграЇ золотим боком рибинка, повод¤чи червон¤стими плавц¤ми, ц≥л¤чи в кущ замурзаного гостролисту. ƒ≥вчина викидаЇ руку, щоб схопити њњ в кулак, але красноп≥рка виплива кр≥зь пальц≥, др¤пнувши њх ¤сним металевим боком.
      –ибалка на ≥ншому берез≥ перен≥с ясин≥ вправи стоњчно Ц закинув вудку на ≥нше м≥сце, подал≥, та занадто голосно з≥тхнув.

—кл¤н≥ джунгл≥

 ћ≥н≥ми ћайстер лаб≥ринту –омантик на сел≥  азочки ѕросто так ≥стор≥њ —татт≥ ¬≥рш≥ ѕереклади

Rated by PING

Hosted by uCoz