Головна

Маслик Катерина
Казки

Зміст

ІНТЕРМЕЦЦО

І в напівмаренні йому все вбачалося: ліси, що заходять за виднокрай…

Із того, що ніколи не буде написано.

        Інколи я чую про час, який вивертається сподом. Про те, що минуле б’є не гірше електрики, зшибає з ніг, аби повернути когось на круги своя -- на те місце, де він спіткнувся або ступнув убік. І тоді свої вчинки бачиш, як одяг, на комусь іншому. Тим, хто ще не спостеріг симетрії й наслідковості цього світу присвячую.
       Ліс повернувся, наблукавшись далекими краями і дорогами. Він виріс понад річкою під тихе скрипіння линви колодязя близ села. І ніби подих пронісся --   дерева хитнулися і встали. Уже вкотре -- вони вдома.
       Такі ліси давно сюди не забрідали.
       Два дні визрівав у полі туман, масний піт землі, висів на голках трави, хвилювався і тужився, як повітря над гарячим дахом ополудні. Третій ранок розродився лісом – немовлям зарослим, темним і замисленим, мохобородим.
       А туман не розвіявся, заліз під гілля – масний, як імла. Спліталися й рухались, тривожно звучали комахи, листя, птахи. Біля підошв дерев неймовірним кольором ясніла папороть -- наче прийшов цей ліс із постійно далеких і вічно зелених країн. Холодними ранками росли в ній дрібні жовто-зірчасті квіти, а потім в’янули, бо надходила спека. Удень туман підіймався вгору під склепіння, шатро, і лісом, де збиралися густі, настояні на дубовій корі і бузині присмерки, бродили білі тіні. Селами ширилась чутка про однорогів, але мисливської жаги викликала. Люди спочатку бояться невідомого і таємного.
       Це добре. Адже ліс був мій.
       Нас троє у лісі:
       а) я;
       б) однорог, на якого полюю;
       в) вогонь -- персонаж допоміжний, персоніфікований, явно зайвий -- моє друге я.
       До речі. Блукати у світі все одно, що ходити туманом. Не видно стежок, і зрештою розумієш, що дорога твоя по колу.
       Погано, коли жінка філософствує. Цього не передбачає її стать, а тому в її міркуваннях немає ні порядку, ні логіки. Наприклад:
       коли світ обмежений двома кроками до туману, хто доведе, що далі не прірва?
       У лісі ніч. Сиджу біля багаття і слухаю вогонь. І знаю, що однією із стежок десь іде третій. Можливо, однорог, на якого полюю.
       Я впевнена, що, ясношкірий, він з”явиться над ранок.
       Вогонь тріщить невдоволено. З його гудіння чую, що моя думка невірна, і я суперечу собі. Чому я у цьому переконана? Хіба такий закон природи -- кожен мисливець знаходить свого світлоокого? Правила нашої реальності надто відносні -- спитай у крину, стебла ліванського, або у порізника (plantago major), який пустив коріння біля дороги, -- вони скажуть, що проростуть і крізь сніг, якщо їм буде те дозволено.
        Я розумію, що усе сказано правильно, але сам вогонь такий же хиткий і несталий, як оця його правота. І згасне, тільки-но закінчиться сьогоднішня ніч. А тому я волію не чути ніяких слів, особливо, якщо вони справедливі.
       А дерева у пірчастих шубах, як вовняні стіни. Була б я не мисливцем, а мандрівцем, то уклала б їх, і зірки, і вогонь, і присмерки наплощину великої світової мозаїки, і усе б упізнало своє місце. Але вже друге століття жодна річ із своєю суттю не співпадає.
       Ремарка автора.
       Вогонь живе, щоб горіти, а сосни і трава, щоб рости. Живуть саме горінням і проростанням. А я полюю на однорога, як інші шукають у бутті сенс.
       Слово “Я” нікчемне, як насіння непророслого бур’яну.
       Шовковогривий простує між високими соснами, випадаючи із рам стовбурів то частиною срібного тулуба, то головою. Для нього світ осяяний, бо сам він сяє. А зі світла темряви не розгледиш. І хмільні випари молодого листя. І слухняна дорога під ногами. Остережися, щастя моє!
       Мій полум’яний товариш упевнений, що я з родини шукачів – щастя, насолод, правди, себе. А я не думаю, що він взагалі знає, чого слід шукати. Можливості осягти істину? Голову схиляю перед старцями і героями.
       Коли на нього накотилася хвиля жаху, він вже не міг здвигнувся з місця. І час від зоряного начала до вогненного кінця в одну мить сповився і зник -- золотогривий початок мого мандрівничого шляху.

Майстер лабіринту

 Мініми Сільська романтика Скляні джунглі Казочки Прості історії Вірші Статті

Rated by PING

Hosted by uCoz