ћаслик атерина |
||
«м≥ст 1. ќс≥нь |
8. ѕ–»√ќƒј ѕан Ѕрок ¬≥сельський
вийшов ¤кось побродити в темнот≥ м≥стом (можливо,
була тод≥ весна, а ми про це забули), ходив довго,
звернув у ¤к≥сь двори, у провулок, ≥ не пом≥тив
цього. ћожливо, був зайн¤тий високою думкою, що не
вимагала пр¤моти доказ≥в ≥ руху. Ћише коли
перечепивс¤ через кам≥нь, зупинивс¤ ≥ от¤мивс¤.
ƒв≥р був темний, ограничений цегл¤ними
будинками, зарослий топол¤ми ≥ липами. «елень, що
за нею починалос¤ веч≥рнЇ небо, складала шатро, з
глибини ¤кого, продираючи напинало крутим
загостренн¤м даху, дививс¤ на нього нежилий
будинок. ѕан Ѕрок ступив ще крок, не звод¤чи з
нього погл¤ду, а пот≥м озирнувс¤. ¬≥н не
задававс¤ запитанн¤м, куди його занесло Ч одного
разу в≥н тут з кимось проходив, але дв≥р був у
≥ншому ракурс≥. ¬≥н зупинивс¤ ≥ довго пригадував
Ч чому таке занепокоЇнн¤ викликало у нього це
подв≥р'¤. Ћише пригадавши, з ким в≥н тут був, в≥н
погамував своЇ занепокоЇнн¤. «вичайно, сюди його
завести могла лише ћел≥санда. ѕан Ѕрок з≥тхнув за
ћел≥сандою Ч њњ вс≥ так називали, в≥ддаючи
належне неприродн≥й крас≥ ≥ амб≥ц≥¤м ц≥Їњ особи,
≥ пройшов повз дерева, спод≥ваючись незабаром
д≥статис¤ до знайомоњ вулиц≥. |
| ƒощ гулко
в≥ддававс¤ над головою тугими ударами, н≥би об
шк≥ру великого барабана, в≥кна заплелись
рослинн≥стю, тому св≥тло тут було зелене, лише в
глибин≥ прогл¤дала велика св≥тла пл¤ма провалу
роз≥браноњ стел≥. ” пролом≥ було видно ст≥ну
другого поверху. —юди дощ не дос¤гав, ≥ Ѕрок
зайшов досередини. «елене пов≥тр¤ було сирим Ч в≥д зелених в≥кон т¤гло дощем, ст≥ни змокр≥ли, на ст≥н≥ в щ≥линах цв≥ли гриби, викохан≥ ¤коюсь небувалою вогк≥стю, дощану п≥длогу роз≥брали, ¤кщо ж вона де ≥ лишилась, то ховалась п≥д шарами пилу ≥ др≥бних шматк≥в цегли Ч велику давно винесли Ч уривк≥в старих газет ≥ гострих скалок в≥д≥рваних пл≥нтус≥в. Ѕрок пройшовс¤, скрипл¤чи др≥бною галькою п≥д ногами. ой-де у вибоњнах видн≥лис¤ зас≥ви св≥тло-жовтоњ тонкоњ трави, п≥д одним в≥кном в≥н ви¤вив дв≥ велик≥ пл¤шки з-п≥д гор≥лки ≥ одну пласку маленьку, ш≥сть надбитих чашок, складених купою, ≥грашкового коника ≥ жовто-зелений пробитий мФ¤ч. Ѕ≥л¤ ≥ншого в≥кна см≥тт¤ було навалене купою: штукатурка, старий цемент ≥ к≥лька дошок, з ¤ких навсеб≥ч стирчали товст≥ коричнев≥ в≥д ≥рж≥ гв≥здки. «аклавши руки за спину, Ѕрок д≥йшов до наскр≥зноњ д≥ри ≥, задерши голову, ¤кийсь час розгл¤дав облуплену стелю другого поверху з ¤кимсь кострубатим незрозум≥лим малюнком. ¬≥н подумав, що будинок, мабуть, давн≥й, ≥ колись був ц≥кавою р≥ччю. «вичайно, в≥н трохи знав, ¤ка ц≥кава р≥ч Ч стар≥ будинки. ¬≥н ще трохи понишпорив по к≥мнатах, позагл¤дав у в≥кна, розвод¤чи руками бурФ¤ни, ≥ вже збиравс¤ йти, коли нагор≥ почулос¤ дит¤че схлипуванн¤. —початку Ѕрок в≥дн≥с звуки на рахунок творчоњ у¤ви, але схлипуванн¤ повторилос¤, а тод≥ перейшло у неголосний, але виразно чутний дит¤чий плач. Ќагор≥ тоненько скиглив дит¤чий голосочок. ѕот≥м ¤краз над головою Ѕрока половиц≥ тихенько скрипнули, плач припинивс¤, натом≥сть почулос¤ нерозб≥рливе коротке буркот≥нн¤, наче дитина, суворо насупивши бр≥вки, розтирала кулаками зарюмане личко. Ѕрок кахикнув, а тод≥ сказав голосно, в≥дчуваючи не тривогу, а лише погано приховану недов≥ру: Ч ™ тут хто-небудь? ƒитина нагор≥ захлинулас¤ голосно ≥ замовкла. Ѕрок р≥шуче п≥д≥йшов до купи см≥тт¤ ≥ обережно ворухнув дошки рукою. ƒв≥ були м≥цно завален≥, в≥н вит¤гнув третю, обдививс¤ њњ на на¤вн≥сть гв≥здк≥в ≥ косо притулив до ст≥ни п≥д роз≥браною стелею першого поверху. ѕовернувс¤ до купи ≥ знайшов к≥лька великих шматк≥в штукатурки, пару цеглин; склав це б≥л¤ дошки. ѕохитав дошку рукою ≥, переконавшись, що в≥дразу вона п≥д ним не поњде, ухопивс¤ за тр≥щину у ст≥н≥. ƒошка хиталась, Ѕрок знайшов у глин≥ вибоњну дл¤ ноги, зачепивс¤ пальц¤ми на край навислого над ним паркету, дошка впала, паркет затр≥щав, але витримав. Ѕрок, вит¤гнувшись, зазирнув нагору. ¬≥н побачив хвил≥ паркету ≥ штахетини, покладен≥ п≥д ст≥ною, к≥мнату з трьома в≥кнами, обжован≥ шпалери над в≥кном, проте дитини в≥н не побачив. ¬≥н пом≥тив, мружачись через неспод≥ваний спротив веч≥рнього св≥тла, ¤к в≥д дверей к≥мнати метнулас¤ кудись углиб маленька ф≥гурка, в≥н розглед≥в б≥ле мереживо платт¤чка ≥ ¤кусь руду пл¤му, що швидко щезла за одв≥рком Ч червон≥ панч≥шки чи сандалет. |
| Ч ќго! ’то у нас
там заховавс¤? Ч голосно сказав у к≥мнату Ѕрок ≥
замовк, насторожено прислухаючись. Ч “и загубилас¤? Ч спитав Ѕрок, н≥чого у в≥дпов≥дь не почувши, впевнений, що б≥долашну дитину загнав до будинку дощ, ≥ що вона сидить навприс¤дки у сус≥дн≥й к≥мнат≥ ≥ його боњтьс¤ .Ч ’оди сюди, сонце. Ѕрок добрий д¤дьо, Ѕрок тебе зн≥ме, п≥демо до мами. ћама ж нас чекаЇ, так? ¬≥н знову прислухавс¤, але було так же тихо, лише роздавалос¤ його важке диханн¤. ¬≥н кр≥пко видихнув, огл¤нувс¤ на ст≥ну, чи Ї куди поставити ногу, ≥ знову почав говорити. Ч ќсь чекай,Ч сказав Ѕрок, впираючись носаком у площину ст≥ни ≥ п≥дт¤гаючись на руках,Ч Ѕрок зал≥зе, ≥ ми разом п≥дем до мами, добре? Ќога спорснула, висипаючи ≥з ст≥ни порох, Ѕрок тихо лайнувс¤, але знайшов ≥ншу щ≥лину ≥ п≥дт¤гнувс¤, нал¤гаючи на край п≥длоги л≥кт¤ми. Ч ћи п≥демо до мами,Ч крекчучи, продовжував Ѕрок,Ч ось д¤дьо т≥льки вил≥зе. ƒ¤дьо молодий ≥ проворний, але не займавс¤ ф≥зкультурою. ќднак в≥н дуже стараЇтьс¤, дуже.Ѕрок впиравс¤ у ст≥ну ногами ≥ вже л≥г на паркет грудьми, чекаючи у будь-¤кий момент, що п≥д ногою обсиплетьс¤ штукатурка, але та трималас¤, ≥ в≥н потроху переповз на жив≥т. -- ћама не буде бити, н≥, д¤дьо не дасть. “ебе ж не бФЇ мама, правда? Ѕрок зачепивс¤ за край ¤ми кол≥ном ≥ зараз пов≥льно п≥дт¤гав його догори, в≥дштовхуючись одночасно в≥д ст≥ни ≥ншою ногою. Ќарешт≥ в≥н зм≥г спертис¤ на кол≥на, посто¤в так трохи, в≥дпочиваючи, пот≥м п≥дв≥вс¤ ≥ обтрусив бруд з холош руками. Ч ќсь ≥ д¤дьо тут, сонце,Ч задоволено сказав у ст≥ну Ѕрок.Ч ≤ мама нас вже шукаЇ, ого-го ¤к! Ќе б≥йс¤ ж! ќт морока! Ѕрок, обережно ступаючи м≥ж хвил¤ми паркету, зазирнув до сус≥дньоњ к≥мнати. “ам було пусто. –аптом Ѕрок п≥дскочив з неспод≥ванки Ч позаду, зовс≥м близько, почулос¤ пискл¤ве хихот≥нн¤. ’ихикнуло ≥ замовкло. Ч якась чорт≥вн¤,Ч сказав соб≥ Ѕрок, повертаючись до к≥мнати обличч¤м. ¬≥н згадав про дитину, що була ще десь тут у будинку ≥ вир≥шив, що непогано дл¤ початку њњ в≥дшукати. ¬≥н об≥йшов, обережно ≥ пов≥льно, пФ¤ть сум≥жних к≥мнат, а пот≥м повернувс¤ до ¤ми. Ќ≥кого, кр≥м нього, у цих к≥мнатах не було. |
| «начить, десь Ї
≥нший вих≥д, сказав в≥н соб≥. ≤ доки в≥н пот≥в ≥
туживс¤, д≥вчинка ≥ншим шл¤хом спустилас¤ вниз. ¬≥н п≥шов, шукаючи цей ≥нший шл¤х на землю. ¬ одн≥й ≥з к≥мнат в≥н побачив в≥дчинене в≥кно, а зовн≥ Ч зал≥зну, вмуровану у ст≥ну, драбину. Ќа п≥дв≥конн≥ виразно в≥дбивс¤ сл≥д дит¤чого сандалета. Ѕрок, перехилившись через п≥дв≥конн¤, похитав драбину, переконавс¤, що вмурована вона м≥цно, ≥ почав спускатис¤. ƒрабина не д≥ставала до земл≥ метри на два, ≥ Ѕрок знову подивувавс¤, ¤к змогла на нењ зал≥зти маленька д≥вчинка. ''ћожна подумати, ти не був таким вигадливим,Ч сказав в≥н соб≥, стрибаючи з драбини у хащ≥ мокроњ кропиви.Ч ѕ≥дставила ст≥лець ≥ зал≥зла.'' ¬≥н вил≥з ≥з д≥рки в паркан≥ ≥ п≥шов, не переймаючись тим, що вже зовс≥м темно. ¬≥н запам'¤тав ≥ дв≥р, ≥ будинок. ¬еч≥р Ч хороший час дл¤ того, хто полюЇ сам. |
|
| ћ≥н≥ми | —кл¤н≥ джунгл≥ | —татт≥ | ¬≥рш≥ |
