Майстер лабіринту. Оксана

Головна		Маслик Катерина Майстер лабіринту
	Відгукнутися	Маслик Катерина Майстер лабіринту

Зміст

1. Осінь
2. Ревнощі
3. Рівновага духу
4. Любов
5. Суперечка
6. Симетрія
7. Чужий
8. Пригода
9. Про спорудження лабіринтів
10. Дивні істоти лабіринту
11. Кость
12. Оксана
13. Осінь-весна

12. ОКСАНА

       Домашній халат Оксани був перешитий із старого плаття. Воно було теплим, і халат був теплим, і у кімнаті було натоплено, аж жарко. Гість потів. Він наливав у велику квадратну чашку чаю, клав лимону і цукру, мішав і пив. Оксана намазувала йому варення на скибку хліба, він проковтував скибку, запиваючи її ковтками гарячого чаю, а потім дивився, як Оксана крає хліб і малює його жовтим вершковим маслом.
       — Я поїв,— сказав він, не дивлячись на Оксану, а спрямовуючи погляд поверх її волосся на жовту стіну із павучком.
       — Тоді я хочу з тобою поговорити,— сказав вона, підсовуючи табурет і сідаючи навпроти нього.
       — Говори,— погодився гість, але відчув на дні свого спокою, залитого шаром теплого чаю, невелику скляну скалочку, що починала тривожити його неприємно.
       — Я не знаю, чому його ще нема, — досить весело почала Оксана, дивлячись у темне вікно поза окресленням його голови,— але буде обов”язково. І коли він прийде, будьласка…
       — Ти сказала йому, що я його чекатиму? — із досадою спитав гість, відчуваючи, як гостра скалочка почала ворушитися. — Тоді він обов”язково прийде. Хтось же має зробити мені неприємність.
       — Може, він забув. Просто забув. Таке з ним трапляється.
       — З усіма трапляється,— заперечив гість.— Однак не зі мною. Я не запізнююсь на зустріч з колишньою дружиною.

       -- Ви залишитеся товаришами,— не дивлячись на гостя сказала Оксана.
       -- Можливо,— відповів гість. — Але йому скандал не зашкодить.
       -- Облиш.
       Оксана підійшла до вікна і постояла, притуливши до скла гарячого лоба. У дворі було темно і тихо. Окремі постаті проходили у світлі ліхтаря, але двері не хряпали — ніхто не зайшов до під”їзду. Проходили далі – жінки, і діти, і чоловіки.
       Вона раптом спалахнула.
       — Я вчора бачила там світло, там ходять зі свічками. Хтось хряпав вікном. А всі його захищають.
       — Якийсь пройда,— сказав гість. Потім знову повеселішав.— Я знаю, хто тобі сказав. Сцила і Харібда, Фобос і Деймос, Калісфем і Полікрат. Ерінії. Це вони тобі сказали, правда?
       -- Вони мої подруги. Вони мене люблять. Про мене піклуються.
       -- Хто ж іще попіклується про Ксаню, так?
        Оксана розсердилася і замовкла.
       — Я б хотіла на неї подивитися,— вона зітхнула і уперто притулила щоку до холодного скла.

         Гість поперхнувся чаєм.
       — Я б їй нічого не сказала. Просто цікаво подивитися — хоча б у щилиночку. Я навіть не спитаю і не подумаю…
       Гість звалив стілець, підводячись і важко протиснувся до вікна повз диван. Він також уважно подивився униз на подвір”я і ліхтар.
       — Дві фурії,— сказав він.— Можна подумать, вони її бачили. Не бачили ж? Ні. І ніхто не бачив. Пересічна логіка жіночої уяви.
       Оксана розсердилась:
       -- Обранець…
       — Ну якщо не віриш, давай дивитись у скло,— сказав гість, і вони продовжили дивитись у скло, і Оксана із задоволенням уявляла, як ревно не дотримає слова, і як порве на частини ту його, іншу, задушить в розмові, розчавить, як хробака, якою тоді вона буде лихою і недоброю, і як круто вона розлається з Костем, і як хряпне дверима перед його очима, і як потім буде плакати, коли він не прийде вибачатись.

         Ніякої іншої, ніяких таємниць, ніяких подруг — про подруг він взагалі не хотів чути. Оксана уявляла, як вивалить нарешті все це йому в обличчя, і з передчуття цього мала велике задоволення.
       Кость дивився на будинок.
       Він знав, як його чекають, але ще вагався.
       Потім він побачив личко у вікні — чи йому здалося, що побачив.
       Тоді Оксана побачила Костя, що вийшов з тіні і пірнув, як у тінь, у паркан нежилого будинку навпроти. Оксана гукнула гостю, щоб зачекав, накинула на плечі пальто і вибігла з кімнати, хляпаючи пантофлями по всіх сходах аж до найпершої.

Головна

Мініми

Скляні джунглі

Статті

Вірші