ЗРАДНИЦЯ

Головна		Маслик Катерина Романтик на селі
	Форум	Маслик Катерина Романтик на селі

Зміст

ЗРАДНИЦЯ

       Дарина чекала, склавши руки на грудях і невдоволено звівши брови. Вона чекала. Від її гніву рум'яніли пухирці вишень, облітало жовте листя долі, осипаючись разом із пуп'янками, що ще не встигли розвитися. Вона мовчала, сиділа і чекала.
       Нарешті вона почула кроки. Дуже довго човгали вулицею, не заходячи. Дуся тихенько нашіптувала щось — вона впізнала її голосок, та і яка мати не впізнає голосу своєї дитини.
       Нарешті рипнула хвіртка. Дуся, тримаючись рукою за бабине плаття, несміливо зазирнула до двору і стисла кулачок із матерією сильніше, коли побачила матір.
       — Ну, і як сходили? — спитала Дарина, не звертаючись до малої, лиш до матері, немов не бачила, як зіщулилась за спиною у баби мала.
       Матір кивнула головою і, не зупиняючись, пройшла до будинку переодягатися. Дуся спіткнулась об погляд матері і зупинилася, немов наткнулась на камінь.
       — Кого бачили? — Дарина стягала з малої тюлеве платтячко, пригладжувала розкуйовджене вітром волосся. Дивилася повз неї, зверталася до матері, немов одягала чи роздягала ляльку.
       — Куми, сусіди — усі були. Багате весілля — назбирали і своїх, і чужих — повно. Гостинця передали,— баба вийшла з-за шафи у буденному одязі, вийняла з пакета і поклала на стіл згорток із пиріжками.— Назавтра, кажуть, буде дощ.
       -- Аби був,— сказала Дарина.— Не голодні?

       -- Куди!— засміялася матір.
       — Ну і добре,— Дарина штовхнула злегка доньку у спину,— іди спати.
       З порогу дивилася, як вона розстеляє ліжечко, витирає ноги і залазить під ковдру. Підійшла і розрівняла ковдру.
       -- Спи.
       Вийшла, зачинивши двері.
       Матір зав'язувала ззаду фартух, збираючись вимити залишені зранку тарілки.
       — А ти не їла,— зауважила вона, заглядаючи у каструлю.— Борщ так і стоїть.
       — Не хочеться, мамо.
       — Через не хочу. Я ложку насиплю. Куди годиться — зовсім охляєш.
       — Я сама,— забрала тарілку Дарина.
       Насипала, поставила на стіл.
       -- Може, і ви будете?
       -- Не хочу. Молока вип'ю. Налий.
       Сіли по обидва боки столу. Матір дивилася на неї спідлоба, потім сказала:
       — Сергій прийде.
       — До нього заходили?
       — Ні. Хто сказав? Через ворота зазирнули. Чи йому вже й на доню поглянути не можна? Хіба добре: вона до кожного підходить — оце тато? оце тато?

       —То ви й показали.
       — Казав, вдень прийде,— мов не почула матір.— Закінчить зміну. Це добре, що ти вдома будеш. Я на грядку схожу гляну. Може, все на порох посохло — нема дощу другий місяць...
       Дарина допила молоко. Прибрала зі столу і налила у миску води — мити посуд. Вимила, перетерла рушником, склала. Кинула рушник на стіл, думаючи потім розвісити.
       Матір збиралася на город. Узяла скибку хліба, перемінила хустку — по селу іти та в празник. Вийшла надвір.
       Дарина почекала, доки закриється хвіртка, і зникне світла пляма материної хустки за деревами у проваллі.
       Тоді вона схопила рушник і ввійшла у кімнату до малої.

       — Вставай,— з усієї сили ляпнула доньку по спині, здерла покривало.
       Та кинулась зі сну, заскиглила, а вона витягла її за руку з ліжка.
       — Тобі тата треба? Хіба тобі недобре без тата? Мама тебе не любить, так? Мама тебе зобижає?
       І мокрою ганчіркою по ногах. Дівчинка ревіла, сіпаючись, але Дарина міцно тримала її за лікоть, стискаючи руку, повертала обличчям до себе.
       — Ось дивись у очі. Тобі недобре, так? Зараз буде недобре! Дивись у очі! Тобі тата треба? Зрадниця! Тата?
       Вони кинула її, сіла на ліжко, затуливши руками обличчя. Утираючись одним рушником, діти плакали.

Скляні джунглі

Мініми

Майстер лабіринту

Статті

Вірші