Зміст
|
СТОЛІТТЯ
Століття почалося із
передчуття катастрофи. На п'ятнадцятому році
передчуття я народилася. Для матері було це
радістю, для батька — невеликим горем, бо перша
дитина — дівчина. А хлопця він не діждався —
народився Іван за місяць по його смерті.
“Всяке лихо ходить тихо”, —
сказали мати, коли батько помер, а нас лишилося у
неї троє. Найстарша я, і двоє малих. Був тридцять
третій, грошей не було, а хліб пройшли і забрали.
Мама ходили в колгосп робити за галочку, ми пухли
з голоду вдома. Потім я працювала. У швацькому
цеху шили халати. Кроїмо полотно і падаєм на
долівку. Стало легше — встану. Деякі й не
вставали. Переступив і пішов. За день двох-трьох
матерям винесуть. А вони й не дихають вже — від
голоду. Тарілку супу давали в столовій. В мисочку
віділ'єш, донесеш додому, там поділять. Мати
молоко доїла. Сутужно без хліба.
Взяли на квартиру жити жінку, що
хліб на карточки відпускала. Різала скибки, а
кришки змітала вниз, на хустку. Як день
закінчиться, вона вузлик винесе і віддасть. Мати
вдома кришки у молоко всипле — ми їли.
А потім я заміж вийшла. Мама
дуже сердились, аж плакали. Була у нього дитина, а
мені сімнадцятий рік. Мати казали — куди ж — за
чужими дітьми! Але ми зговорилися, та й своїх,
думала, підгодую.
А потім була ще війна, і його
не стало. Та й дитинку ту щось убило. В лісі. Так і
не знаю, хто її вбив. Живу сама. Буду слаба — брат
обіцяв забрати. Хто з землі вийшов, в землю піде.
Кінчаю століття так, як і починала. |
