Зміст
|
ВОГНИК
Дорогою простує вогник.
Тремтить поміж дерев на дорозі, ховається від
вітру у зібгану ковшем долоню. Обпалює пальці, і
вони відсмикуються, але знов затуляють вогник,
коли глибоко дихає вітер. Стають прозорі, як віск,
вогонь крізь них світить рожевим.
Позаду три плями світла.
Рухаються поважно, статечно, майже пливуть над
землею, якої в сутінках нема, і тому здається, що
летять у повітрі, розштурхуючи темноту
розігрітими боками. Тільки троє вогнів. Не
поспішають, не бояться вітру: руки, що затуляють
їх, великі й шкарубкі, їх не легко пропалити жару.
Вони навіть не тремтять, коли на пальці стікає
розтоплений віск.
І далі. Вогні то збиваються у
купу, коли дорога рівна й не слизька, то
видовжуються і тягнуться нерівною ниткою, коли
люди минають баюри чи повалене дерево на
півшляху. В сутінках тут не люблять ходити, але не
сьогодні.
Якийсь вогник гасне, і
деревами летить тривожний шепіт, але нахилилася
свічка до свічки, спіймала на кінчик червону
іскру.
Простуючи над водою, вогні
зістрибують вниз, хилитають хвостом, як сирени, і
знов єднаються між пальцями в язичок тоненької
свічки.
Піст, а вже радісно.
Чистий четвер. |
