Головна

Маслик Катерина
Романтик на селі

Форум

Зміст

ЗРАДНИЦЯ

       Дарина чекала, склавши руки на грудях і невдоволено звівши брови. Вона чекала. Від її гніву рум'яніли пухирці вишень, облітало жовте листя долі, осипаючись разом із пуп'янками, що ще не встигли розвитися. Вона мовчала, сиділа і чекала.
       Нарешті вона почула кроки. Дуже довго човгали вулицею, не заходячи. Дуся тихенько нашіптувала щось — вона впізнала її голосок, та і яка мати не впізнає голосу своєї дитини.
       Нарешті рипнула хвіртка. Дуся, тримаючись рукою за бабине плаття, несміливо зазирнула до двору і стисла кулачок із матерією сильніше, коли побачила матір.
       — Ну, і як сходили? — спитала Дарина, не звертаючись до малої, лиш до матері, немов не бачила, як зіщулилась за спиною у баби мала.
       Матір кивнула головою і, не зупиняючись, пройшла до будинку переодягатися. Дуся спіткнулась об погляд матері і зупинилася, немов наткнулась на камінь.
       — Кого бачили? — Дарина стягала з малої тюлеве платтячко, пригладжувала розкуйовджене вітром волосся. Дивилася повз неї, зверталася до матері, немов одягала чи роздягала ляльку.
       — Куми, сусіди — усі були. Багате весілля — назбирали і своїх, і чужих — повно. Гостинця передали,— баба вийшла з-за шафи у буденному одязі, вийняла з пакета і поклала на стіл згорток із пиріжками.— Назавтра, кажуть, буде дощ.
       —  Аби був,— сказала Дарина.— Не голодні?
       —  Куди! — засміялася матір.
        — Ну і добре,— Дарина штовхнула злегка доньку у спину,— іди спати.
       З порогу дивилася, як вона розстеляє ліжечко, витирає ноги і залазить під ковдру. Підійшла і розрівняла ковдру.
       —  Спи.
      Вийшла, зачинивши двері.
      Матір зав'язувала ззаду фартух, збираючись вимити залишені зранку тарілки.
      — А ти не їла,— зауважила вона, заглядаючи у каструлю.— Борщ так і стоїть.
      — Не хочеться, мамо.
      — Через не хочу. Я ложку насиплю. Куди годиться — зовсім охляєш.
      — Я сама,— забрала тарілку Дарина.
      Насипала, поставила на стіл.
      —  Може, і ви будете?
      —  Не хочу. Молока вип'ю. Налий.
       Сіли по обидва боки столу. Матір дивилася на неї спідлоба, потім сказала:
      — Сергій прийде.
      — До нього заходили?
      — Ні. Хто сказав? Через ворота зазирнули. Чи йому вже й на доню поглянути не можна? Хіба добре: вона до кожного підходить — оце тато? оце тато?
      —   То ви й показали.
      — Казав, вдень прийде,— мов не почула матір.— Закінчить зміну. Це добре, що ти вдома будеш. Я на грядку схожу гляну. Може, все на порох посохло — нема дощу другий місяць...
      Дарина допила молоко. Прибрала зі столу і налила у миску води — мити посуд. Вимила, перетерла рушником, склала. Кинула рушник на стіл, думаючи потім розвісити.
      Матір збиралася на город. Узяла скибку хліба, перемінила хустку — по селу іти та в празник. Вийшла надвір.
      Дарина почекала, доки закриється хвіртка, і зникне світла пляма материної хустки за деревами у проваллі.
      Тоді вона схопила рушник і ввійшла у кімнату до малої.
       — Вставай,— з усієї сили ляпнула доньку по спині, здерла покривало.
       Та кинулась зі сну, заскиглила, а вона витягла її за руку з ліжка.
       — Тобі тата треба? Хіба тобі недобре без тата? Мама тебе не любить, так? Мама тебе зобижає?
      І мокрою ганчіркою по ногах. Дівчинка ревіла, сіпаючись, але Дарина міцно тримала її за лікоть, стискаючи руку, повертала обличчям до себе.
       — Ось дивись у очі. Тобі недобре, так? Зараз буде недобре! Дивись у очі! Тобі тата треба? Зрадниця! Тата?
       Вона кинула її, сіла на ліжко, затуливши руками обличчя. Утираючись одним рушником, діти плакали.

Скляні джунглі

 Мініми Майстер лабіринту Статті Вірші

Rated by PING

Hosted by uCoz