ѕ"¤ниц¤

√оловна		ћаслик атерина —кл¤н≥ джунгл≥
	‘орум	ћаслик атерина —кл¤н≥ джунгл≥

«м≥ст

∆нива
азки п≥зньоњ осен≥
оролева на битв≥
ћузика при двор≥ iмператора
ѕосуха у скл¤них джунгл¤х
≤гри з розумом
ћушл¤
Ќечестивц≥
ƒармоњд
ѕ"¤ниц¤

ѕ'яЌ»÷я

       ¬ двадц¤ть два без п'¤ти в≥н втулив дуло до холодноњ скрон≥ ≥ натиснув на курок. „ерез п≥вгодини ≤нну розбудив дзв≥нок телефону. Ѕ≥ж≥ть, тьотю, “ј“ќ!
       Ќапоњвши д≥тей валерь¤нкою, вона повкладала обох спати, в≥дгородивши пост≥ль в≥д решти к≥мнати напнутими в≥д кутка до кутка простирадлами. ƒ≥ти засинали тихо, помалу затихло хрипке њхнЇ схлипуванн¤.
       „екаючи скору та м≥л≥ц≥ю, вв≥мкнула св≥тло на кухн≥ ≥, пов≥льно переступаючи через бризки кров≥ й тван≥, знайшла кипФ¤тильник ≥ банку. Ќамагалас¤ не дивитис¤ в правий кут. ¬оди набрала у ванн≥й. «найшла у шафц≥ чай. ¬она зробила його густо чорним, г≥рким, ¤к ≥ржа, а тод≥ насипала в кружку цукру. „отири ложки, машинально, але виливати не стала. як з посухи ковтала г≥рко-солодке питво, закусюючи його жовтуватими таблетками з син≥х пл¤шечок.
       олись в≥н дививс¤ у небо на переб≥ги хмар. ¬ ¤сну днину хмари снували величезнами тушами, розгортаючи б≥л≥ п≥р'њни своњх завитк≥в. ≤ коли наповзали одна на одну, здавалос¤, загуркотить, ¤к в≥д з≥ткненн¤ двох лист≥в жерст≥. јле то була лиш вата Ч хмари розривали хвости ≥ мирно сунули дал≥.
       ≤нод≥ виникали краЇвиди з фортец¤ми, пущами, дорогами, ≥ це, присв≥чене на мить рожевим сонцем, здавалос¤ неймов≥рно справжн≥м ≥ близьким. —ин≥ т≥н≥ глибшали, гори д≥ставали об'Їм ≥ ¤к≥сть.
       Ч якийсь лишок,Ч казав в≥н,Ч прост¤гни руку, ≥ це твоЇ. ѕухир≥ ≥ вс¤ розк≥ш самотност≥. ÷ього року ¤ став старий. я к≥нчивс¤, ¤ стерс¤, мене запол≥рували. я вже давно там, ¤ лишок, мене н≥що не ц≥кавить. Ќав≥ть д≥ти. ƒумаЇш, ¤ не хот≥в кинути? я пропащий.
       Ч “и дурень,Ч в≥дпов≥дала вона.Ч Ќ≥ у що не в≥риш. Ќ≥ в д≥тей, н≥ в св≥т, н≥ в майбутнЇ. “и не вм≥Їш молитис¤.

Ч “и думаЇш, ¤ не моливс¤? Ч в≥н казав.
ј у в≥кн≥ поставало небо, ¤к з об'Їмноњ картини голандц≥в. ∆овто-с≥ре, а з прорив≥в била синь. —инь зникала, ≥ знову наб≥гали хмари, глух≥, непевн≥, ¤к облудна орнаментац≥¤, красива, але марна. ¬они не об≥ц¤ли нав≥ть дощу. Ќаростали опарою рожево-син≥, жовто-ф≥олетов≥, розд≥л¤лис¤ й сунули дал≥.

      ” кухн≥ гор≥ло св≥тло, вона його не вимикала. “ужав≥ли пл¤ми на п≥длоз≥ ≥ голосно пахли ≥ржею. –озповзалис¤ далеко за видимий прост≥р, п≥д ст≥л, п≥д плиту, вона бачила на блискучому скл≥ плити червон≥ пл¤ми та течу, прозору вгор≥ та з густо червоним ободом унизу. “ам, у кутку, сповзло т≥ло, обвисли руки, ≥ так тихо лежить голова, притримана краЇм столу.
       „ай бивс¤ шумом у скрон≥, у шаф≥ вона знайшла вино. ѕотроху посьорбувала його з карафки, на дн≥ ¤коњ плавали лапат≥ чайн≥ листки.
       √один≥ о шост≥й, коли прибули забирати, ≤нна була ледь нап≥дпитку. —лухн¤но п≥дписувала, скупо в≥дпов≥дала на запитанн¤. ¬инос¤ч≥, дв≥ч≥ вдарили об ст≥ну, ≥ вона кинулась до д≥тей Ч чи спл¤ть. «ачинила двер≥ ≥ допила ≥з пл¤шки вино. ѕот≥м заходилас¤ мити п≥длогу ≥ витирати ст≥ни, доки не залишилос¤ н≥чого, кр≥м запаху хлорки ≥ порепаних, з поб≥л≥лою шк≥рою на к≥нчиках пальц≥в, рук.
       ≤ вже п≥сл¤ того, ¤к втулила щоку у холодну подушку, заплакала.

√оловна

ћ≥н≥ми

ћайстер лаб≥ринту

—татт≥

¬≥рш≥