Головна

Маслик Катерина
Скляні джунглі

Форум

Зміст

Жнива
Казки пізньої осені
Королева на битві
Музика при дворі iмператора
Посуха у скляних джунглях
 Ігри з розумом
Мушля
Нечестивці
Дармоїд
П'яниця

ДАРМОЇД

       Вони кілька років не бачилися, але якось зійшлися.
       Сиділи один навпроти одного непорушно, і перед кожним на столику парувала кава. Парувала, аж доки не вистигла, бо кожен дивився на брата, і розмовляв про своє.
       Вони не сперечалися, хоча на те сходило. Епоха суперечок закінчилася для них давно, коли Старший Брат відчинив двері, щоб піти. Обличчя Молодшого було його відображенням, але іншим, і він не зміг його з собою примирити ні того разу, ні потім.
       Зараз він лише хитав головою, бо Молодший говорив і говорив. Але все було таке давно відоме і не раз чуте, що Старшого коробило, і він не хотів погоджуватися ні з чим. Він був старшим на якісь хвилини, але звичка є звичкою, вона віддавалася у зверхньому тоні, навіть коли стискав плечима. Він був трунарем, і ніщо не шокувало його більше, ніж живі люди. Клієнти його покоїлися рядочками на старих кадовищах, у сумлінно зроблених дубових помешканнях, полишивши забезпечених нащадків і міцне становище. Вони були його гордістю, і, якщо хочете, честю. І не заважали, і не мучили. Його ж брат зробився не безчестям, ні, бо ніхто не знав, на що він дає йому гроші. Але невиразне щось лежало йому на совісті, передбачалося, він мусив це знайти чи зрозуміти.
        І ось він починав говорити, а Молодший погоджувався, або робив вигляд, що погоджується. Це йому не коштувало нічого- він так і не почув брата, міркуючи про своє.
       Він раптом запитав про щось, але відразу забув, що запитував, бо поринув у новий транс, а Старший спантиличено замовк.
       Це було не до теми і здалося йому поглумом чи відмовою, бо він щойно згадав про тих, хто був би йому вдячний.
       - Я не знаю, що ти хочеш накинути,- образився він.- Однак я не можу примусити тебе колотити гвіздки, як починав сам. І не хочу тебе більше годувати.
       Молодший зітхнув, але важко, і почав говорити, як говорять щось малій дитині, коли хочуть її забавити.
       - Годуватимеш і селитимеш, і непокоїтимишся - чи гарно мені. Бо ти- це ти. Я не здатен на такий подвиг. Мене мама народила дармоїдом.
       Старший Брат аж смикнувся, а таке траплялося нечасто, коли він на когось гнівався, або кричав. Він лише трусився і трусив головою, але сказати вже не міг нічого- те єдине слово, що було у нього на язику, вимовив брат.
       Молодший стискав плечима, дивлячись на нього.
       - Я не можу примусити себе їсти каміння. Може, в іншому житті.
       - Життя одне,- вичавив з себе Старший, але той так махнув рукою, ніби було йому все одно.
       Молодший все ще мовчав, коли брат почав підводитись. Він хотів би гідно закінчити цю розмову, яка нічого нового не принесла. Але Молодший в цей час почав говорити, і тому довелося присісти знову.
       - Я не скажу, що весь час думав про тебе,- усміхнувся Молодший для проформи,- але у якийсь момент думка все одно приходить, хочеш ти, чи ні. Я ж не знав, чим тебе зустріти і що розповісти, бо багато не бачилися: я живу сам для себе і ні з ким не знаюсь. Може тому, а може з іншоі причини, мені в голову прийшов цей дур. Але зараз здається навіть доречним розповісти його тобі. Навіть якщо ти мене вдариш, або встанеш і підеш. Але якщо ти підеш, у мене буде лише причина посміятися, тому ти сидітимеш як прив”язаний, знаю.
       Якщо згадаєш, я тобі колись показував одну дівчину, точніше, її обличчя. Коли вона йде, я завжди оглядаюся довкола- чи ніхто не помічає цього скарбу, бо він мій. Я не дивують красивим жінкам, але вона не така- скляна, світла, якщо ти розумієш. Так ось я віддаю її тобі. Дарую. Навіть з найкращими побажаннями.

Головна