ћушл¤

√оловна		ћаслик атерина —кл¤н≥ джунгл≥
	‘орум	ћаслик атерина —кл¤н≥ джунгл≥

«м≥ст

∆нива
азки п≥зньоњ осен≥
оролева на битв≥
ћузика при двор≥ iмператора
ѕосуха у скл¤них джунгл¤х
≤гри з розумом
ћушл¤
Ќечестивц≥
ƒармоњд
ѕ'¤ниц¤

ћ”ЎЋя

       ¬ житт≥ кожного дезертира приходить мить, коли в≥н губить спок≥й. —початку, п≥сл¤ поверненн¤ додому, п≥сл¤ вибух≥в ≥ окоп≥в, тепер, коли мир ≥ тиша, в≥н в≥дчуваЇ лише рад≥сть. ¬≥н дуже чудово пам'¤таЇ, чого уникнув. ¬≥н не любить слухати новин, але коли все ж чуЇ про далеку б≥йню на передов≥й, ≥з задоволенн¤м повторюЇ, ¤кий в≥н розумник, ≥ ¤к≥ дурн≥ т≥, хто там залишивс¤. ¬≥н настирливо шукаЇ роботи, с≥м'њ, наповнюЇ думки все одно чим Ч доганами, чи пелюшками.
      јле ≥нод≥ все ж в≥н чуЇ Ч нав≥ть не бажаючи, краЇм вуха Ч ≥мена тих, кого знав. ’тось загинув, когось нагородили. ƒивно, але йому нав≥ть заздр≥сно. ¬≥н пост≥йно повторюЇ, що був знайомий з тим чи ≥ншим. ÷е набридаЇ, ≥ друз≥ починають його уникати. јле дл¤ нього повторювати це Ч потреба, ¤ка стаЇ звичкою. ¬≥н починаЇ думати, що б сталос¤, ¤кби в≥н був на волосину см≥лив≥шим. ¬≥н в≥дган¤Ї в≥д себе цю думку, але вона вже не полишаЇ його. “епер в≥н чекаЇ рад≥озводок, знайомих ≥менЕ Ќарешт≥ з'¤вл¤Їтьс¤ сов≥сть. —початку ¤к почутт¤ провини. ј в≥н не хоче цього пом≥чати. ѕершими завжди пом≥чають дружина чи мат≥р, в≥н ще довго намагатиметьс¤ поЇднати своЇ житт¤ ≥з колишньою пам'¤ттю. ¬≥н перестаЇ всм≥хатис¤. –обитьс¤ злим ≥ нервовим, але ще вважаЇ, що усе можна забути, забити, заспати, залити, заламати.
      …ому часто снить власна смерть Ч пов≥льне вмиранн¤. ¬≥н нав≥ть полюбить це вмиранн¤ у сн≥ Ч пов≥льне, бол≥сне, до безт¤ми гар¤че, таке викупне, таке солодке. ¬оно н≥би р≥вн¤Ї його з тими, хто вже загинув, ≥ в≥н серйозно починаЇ говорити про нев≥дворотн≥сть смерт≥.
       јле в≥н лише задурюЇ себе, ≥ сов≥сть повертаЇтьс¤ з безсонн¤м. Ќав≥ть у н≥чних кошмарах, у пан≥чн≥й погон≥ ≥ вистрибуючому вогн¤ному жаху Ч д≥¤, страх, боротьба за житт¤ Ч там тиснеш на вистрибуюче серце, там немаЇ м≥сц¤ самокопанню ≥ гризн≥. ” н≥чному безсонн≥, коли лежиш без над≥њ на забутт¤, ≥ думки блукають у темр¤в≥, ≥ кожен кам≥нь перекотитьс¤ тис¤чу раз, а кожен спогад схожий на кам≥нн¤, коли вважаЇш за щаст¤ ковтнути димедролу ≥ прокинутись з важкою головою, але без сновид≥нь Ч все переходить у тупий б≥ль Ч в≥н у тис¤ч≥ звуках, у розмов≥ власного голосу.

¬≥н т≥каЇ в≥д с≥м'њ ≥ робить соб≥ мушлю Ч жодних мебл≥в у к≥мнат≥, жодного звуку, жодного суЇткого руху Ч лише шарканн¤ шкарубких н≥г по лакованому паркету. ¬≥н так гонить думки в≥д себе Ч кладе себе у суц≥льну тишу, ¤к великоднЇ ¤йце у вату. ¬≥н так живе. «р≥дка в≥н прокидаЇтьс¤, ще р≥дше виповзаЇ з мушл≥, приходить до с≥м'њ, ≥ там в≥д≥гр≥ваЇ себе, виголоданий за теплом ≥ крихтою уваги, але ≥ це йому болить, в≥н завжди повертаЇтьс¤ у свою пусту мушлю.
≤ одного ¤сного ранку в≥н ¤сно в≥дчуЇ, що гине, ≥ ¤сно зрозум≥Ї, що треба робити. “ам, на передов≥й його невистигле м≥сце. ¬≥н знаЇ, що саме там його сов≥сть, його б≥ль, його загублений спок≥й.

       јле не повернетьс¤. Ќ≥защо не повернетьс¤, н≥защо не повернетьс¤. ¬≥н занадто боњтьс¤ страху смерт≥. ¬ибух≥в ≥ стогон≥в вмираючих, власних стогон≥в ≥ власного болю т≥ла. ¬≥н прир≥с до своЇњ мушл≥. ≤ всю гризоту заштовхуЇ дал≥ ≥ дал≥, ¤к скалку. ЌиЇ, але не гризе.
       …ому так хочетьс¤ ≥нод≥ приставити холодне дуло до скрон≥.
       ¬≥н не приставить. Ѕо там к≥нець. Ѕо це безповоротно. Ѕо там не буде спокою Ч те, чого в≥н не зможе вже заглушити, точитиме його зсередини, гостре, ¤к с≥ль, без к≥нц¤. ј тут в≥н ще маЇ над≥ю Ч малюс≥ньку, хитру над≥ю, що колись, може завтра, може через багато-багато рок≥в, повернетьс¤ на передову. јбо ≥ншу Ч що колись ≥з його страху ≥ гризот з'¤витьс¤ малесеньке Ч зовс≥м мале, таке непом≥тне йому прощенн¤.

√оловна

ћ≥н≥ми

ћайстер лаб≥ринту

—татт≥

¬≥рш≥