Головна

Маслик Катерина
ПРОSТІ  ІSТОРІЇ

Форум

Зміст

МИСТЕЦТВО БУТИ СОБОЮ

       Моя рука у тонкій долоні тендітної жінки з того боку столу розімліла і розім"якла. Жінка дивиться на неї критично, але манюсінькі ножиці, а потім і пилочка випурхують над моїми нігтями швидко і легко. Я спостерігаю за її зосередженою працею і мені трохи незручно. Через мене маленька жіночка відчуває себе важливою персоною, і хоча ні слова не було сказано, я читаю незадоволення на її обличчі.
       Учора світ перестав крутитися довкола мене. Ваги перехилилися, і виявилося, що я не центр його, а периферія. Хоча знала це і раніше, але осягнула лише учора. Такий собі нещасливий день, коли люди помічають, що їх аж шість мільярдів.
      Як важко. Мене глитає питання ідентичності. Я тільки-но плакалася перукарці на людей, що одних відразу бачиш у натовпі, а інших ні.
       У мене немає харизми, казала перукарка, значить, немає яскравості. А може й є, але я не вмію їх вичленити. До цього більшість доходить, говорила вона. Майже кожна з часом розуміє — від того, що вона не нафарбувалася чи забула одягнути намисто, тисячі не втратять розум і не почнеться світова війна. Добре, що у двадцять, а не у п'ятдесят. Дехто падає духом і плює на себе, хтось пірнає у відчайдушну філософію, а хтось каже "переживемо" і йде до перукарського салону.
       — То складне мистецтво, — провіщає вона, вистигаючи мої патли асиметричною зачіскою.— Вважають, що кожна людина сама себе знає найкраще. Може й так, але знання ще треба вміти виразити. Цьому з часом навчаються, але... — вона замовкає,— все ж потрібне чуття.
        Ми перериваємося і довго вибираємо колір фарби для волосся. Я хочу чорну, але перукарка заперечує. Я хочу передати свою сутність? — питає вона.-- А чи нема в моєму характері авантюризму і запалу? Я потроху втрачаю позиції, розуміючи, що вона тут — Майстер, і врешті-решт погоджуюся на червоне.
       -- Цьому вчаться, і не рік, і не два, — продовжує вона.— Я усе життя вчуся. У душі всі люди різні. Такими вони повинні бути і на вигляд.
       Тендітна жінка кладе мою руку перед собою на полотно і запитально дивиться на мене. Я киваю, і ми обговорюємо колір лаку. Я хочу червоний, але вона доводить, що у мене заповні руки і нігті широкі, а звузити їх може лише чорний. До того ж яскравий лак при червоному волоссі — хві, нецікаво. Хіба немає у моєму характері потягу до екзотики? І я погоджуюся на чорне.
       Дійсно, хіба я не єдина з шести мільярдів? Я звикну до свого червоного волосся і нарешті визначусь, якою помадою фарбувати губи. Я навчуся. Осягну найскладніше мистецтво — мистецтво бути собою.

Скляні джунглі

 Мініми Майстер лабіринту Романтик на селі Казочки Просто так історії Статті Вірші Переклади

Rated by PING

Hosted by uCoz