Головна

Статистика

Маслик Катерина
Статті

Форум

ПРО КОЛОРУХ У ДАВНІХ СЛОВ”ЯН

       Про роль кола у світоглядній системі слов”ян сказано так багато, що гріх повторюватися. Будь-яка завершена фігура являє собою безконечник, але все єдинство форми – лише у колі. Коло — символ не лише слов”янський. Він зустрічається у віруваннях багатьох народів. По колу ходить рік, рухається сонце, місяць, життя людини йде по колу. Слова КРУГЛИЙ і ПОВНИЙ — синоніми, поняття ж ці в язичництві магічні. Значення їх згладжене віками, але до змісту можна докопатися: ПОВЕН місяць, ПОВНА доля. Навіть видимий образ світил (сонця, місяця) давали грунт для таких уявлень. Чи не є тоді дещо насторожене, недовірливе ставлення до ночі, місяця результатом якоїсь непевності предмета — частої зміни, неповноцінності?
       Коло єдине, але його утворює пара. Коло має дві половини, що взаємопов”язані і нероздільні. Річне коло складають ЛІТО і ЗИМА, добу ДЕНЬ і НІЧ. Маса понять і явищ має свою протилежну пару: БУТТЯ — НЕБУТТЯ, ТЕМНОТА — СВІТЛО, ХОЛОД — ТЕПЛО, СОНЦЕ — МІСЯЦЬ. Відповідно, і людина як явище, що не випадає за межі цього світу, парна: ЧОЛОВІК — ЖІНКА. Дві половини душі — зараз лише формула, але у давніх віруваннях (не лише слов”янських) людина була тільки тоді ПОВНОЮ, коли відшукала свою іншу половину.
       Названі поняття пов”язані між собою, випливають одне з одного, мають схожі ознаки. Відповідно маємо два взаємно протилежні групи: НЕБУТТЯ (СМЕРТЬ) — ХОЛОД — ТЕМНОТА. Є багато відомостей, що у давніх віруваннях ТОЙ СВІТ, на відміну від ЦЬОГО, характеризувався саме цими параметрами (вкладали свічку в руку мерцю, щоб він не заблукав у ТЕМРЯВІ; холод мерця можемо співвіднести з неживим станом). Відповідно, щоб мерця оживити, треба його зігріти, що бачимо в казках. Співвідносні з вищеназваними поняття ЗИМИ (за ознакою ХОЛОДУ) та НОЧІ (за ознакою ТЕМНОТИ). ЗИМА і НІЧ тісно пов”язані з НЕБУТТЯМ, є його вираженням, втіленням. Пора ЗИМИ, як і пора НОЧІ — час нечистих (небуттєвих, чужих) сил. Вони безслідно зникають з приходом ЛІТА (ДНЯ).

        Інша група: БУТТЯ (ЖИТТЯ) — ТЕПЛО — СВІТЛО. З нею пов”язані поняття ДЕНЬ (за ознакою СВІТЛА), ЛІТО (за ознакою ТЕПЛА).
       Річне коло породжує рух. Рух по колу СОНЦЯ. Роком є зміна пір року, коловорот ЗИМИ і ЛІТА. Календар, як зображення зміни пір року, у наших предків був круглим, мав в основі коло. Головна, важлива, бажана пора завжди БУТТЄВА: рік має назву літо, добу ? і зараз називають днем. Здається, БУТТЯ слов”яни розуміли як вищу форму вияву світу. Таким чином, рік у слов”ян починався із початком літа — місяць березень, на який припадав день весняного рівнодення (21 березня за новим стилем), служивав аж до XV століття першим місяцем громадського року. Початком року березень був і у інших народів: єгиптян, євреїв, персів, германців, скандінавів.
       Все, що стосувалося природних процесів, переводилося у сферу людського. По-перше, тому що людськість не виділяла себе на певному етапі розвитку з навколишнього світу, була його частиною. А по-друге, коли вже і відокремилася, то занадто залежала від нього, щоб з ним поривати. Все, що відбувалося в природі — олюднювалося, відповідно, все, що відбувалося у сфері людського життя — оприроднювалося.
       ЛІТО, ЗИМА, СОНЦЕ, МІСЯЦЬ — такі олюднені образи у казках, віруваннях, обрядовому фольклорі. ЛІТО — молода дівчина, або хлопець (ЯРИЛО), ЗИМА — стара баба, або дід (МОРОЗ). Аналогічно СОНЦЕ і МІСЯЦЬ — чоловік або жінка. Відтак, між статями і героями річного циклу проводиться паралель: ЧОЛОВІК — СОНЦЕ — ЛІТО — ДЕНЬ; ЖІНКА — НІЧ — МІСЯЦЬ (ЛУНА) — ЗИМА. Можливо, деяка сплутаність у визначенні статі того чи іншого персонажа річного кола зв”язане із зміною світогляду із заміною матріархату патріархатом. Отже, відношення до жінки середньовіччя, що визначало її як істоту нечисту, схильну до відьмацтва, йде не від догматів християнства, як розповсюджено вважають й дотепер, але з тієї сивої язичницької давнини. Згадаємо, що уособленням ночі чи місяця у багатьох язичницьких релігіях була богиня-жінка (фрігійська Бендида, критська Бритомартида, грецька Артеміда, Геката, Селена, римська Діана). Їх пов”язує те, що ці богині виступають також як покровителі чарів, чарівництва, медицини (таємного, чудесного знання). Покровительницею чарувань та чарівників за “Повістю минулих літ” у слов”ян була МОКОШ.
       Персонажі річного чи життєвого кола не статичні. Вони взаємопов”язані, нерозривні, нероздільні, завжди у русі. У площині життєвого кола двома нероздільними частинами є ЧОЛОВІК і ЖІНКА. Не маючи половини, людина не здатна завершити життєве коло, лишається поза ним, не може досягти небуття, залишається на кордоні двох світів, блудить. Пригадаємо фігурки покровителів родини, так звані Рожаниці, що складаються з двох фігурок — чоловічої і жіночої, поєднаних у одну. Характерно, що юнаків та дівчат, які померли неодруженими, перед похованням одружували — з умовною парою чи з землею (могилою).
       Вже говорилося про нероздільність взаємно протилежних понять: ЗИМА не існує без ЛІТА, НІЧ без ДНЯ, СВІТЛО без ТЕМРЯВИ, ТЕПЛО без МОРОЗУ. Доцільно ввести ще одну антонімічну пару: ДОБРО — ЗЛО. За уявленнями слов”ян, і ці два поняття взаємозалежні: ДОБРО не існує без ЗЛА. Воно добре лише тому, що його можна порівняти із злом — знайома думка? Пізніше ці язичницькі уявлення наклалися на християнське віровчення. Це єресь богомильства, що виникає на слов"янському грунті. Звідси думка про участь диявола, як і Бога, у творенні світу (світове коло давніх слов”ян-язичників творили два начала).
       Стикання двох взаємопротилежних процесів, явищ створює між ними чотири сталі пункти, які легко відслідкувати. Це пункти — дві середини, коли кожне явище досягає максимуму вираження, а також дві точки їх стикання. Маємо таку симетричну конструкцію:
       ЛІТО — ЗИМА: середина літа (умовно -- СЕРЕДЛІТО), середина зими (умовно -- СЕРЕДЗИМА); ВЕСНА, ОСІНЬ (два пункти стрічання)
       ДЕНЬ — НІЧ: середина дня (ОПІВДЕНЬ), середина ночі (ОПІВНІЧ); РАНОК, ВЕЧІР (два пункти стрічання)
       СОНЦЕ і МІСЯЦЬ — герої річного кола. СЕРЕДЛІТО — точка найбільшого дня, повного сонця (Купало), СЕРЕДЗИМА — найдовшої ночі, найкоротшого дня (Корочун).
       Пригадаємо: ЛІТО — пора найбільшого розквіту життя, тепла, світла — відноситься до буттєвої пори і їй відповідає. ЗИМА — темнота, холод, мороз — має ознаки пори небуттєвої. Отже, БУТТЯ — НЕБУТТЯ, які створюють життєве коло, також повинне мати схожі чотири пункти співвідношення.
       Героєм цього кола є людина. Вона бере участь і у творенні чотирьох його точок. Точки стикання буття і небуття — народження і смерть. У слов”янській міфології і ненароджена, і мертва людина знаходяться по один бік — у ТОМУ світі. Характерним є також відповідність між цими життєвим колом і річним. Про старість, смерть: “настала осінь”, “сидіти на санях”. Про юність -- “весна”.
       Народження на світ (ЦЕЙ) — початок життя, пробудження від сну. Найвищий вияв БУТТЯ — знаходження своєї половини, одруження. Найбільшим виявом НЕБУТТЯ, очевидно, є роз”єднання ПОВНОЇ (такої, що знайшла свою половину) душі. Мертві знову з”являються у світ живих. “Ми живемо в дітях наших” — для давніх слов”ян не тільки формула. Душа просинається, знову народжується, повертається на життєве коло, і так без кінця.

Майстер лабіринту

 Мініми Сільська романтика Скляні джунглі Казочки Прості історії Вірші Статті

Rated by PING

Hosted by uCoz